«Чого ж в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?» (Вiд Луки 6:41-42)
Останнім часом наші добрі польські сусіди почали бардзо нервувати щодо надання українській військовій частині почесного найменування. На місцевому рівні також проявили ініціативу. Наприклад, з міської ради Кєльце звернулись до колег з Вінниці з пропозицією перейменувати вулицю Бандери.
В нашій країні на різних рівнях вже неодноразово зауважували, що українці не потребують вказівок кого шанувати, як національних героїв. Ні з Варшави, ні з Єрусалиму. Якось самі впораємось.
Хочеться дещо до цього додати. Польських друзів дуже дратує постать Степана Бандери. Настільки, що на побутовому рівні його іноді пов’язують з сумновідомими подіями на Волині. Для тих, хто не цікавився питанням (або погано вчив історію) хочеться нагадати факти. Бандера був арештований нацистами і перебував в ув’язненні з липня 1941-го по вересень 1944-го. Тобто, до подій на Волині ніяким чином відношення не мав. Чим же Бандера дратує поляків? Так, сидів у польській тюрмі за участь у вбивстві польського міністра внутрішніх справ. Міністра не було за що вбивати? Українців не переслідували у Другій Речі Посполитій? Не було «пацифікацій» (коли пороли цілі села) та вбивств українських активістів? А, ну так, не можна діяти методом терору… Тоді викреслюємо зі списків борців за свободу Аймона де Валера, Моше Даяна, Нельсона Манделу, Арафата і багато, багато інших.
В Польщі шанують як героя боротьби за незалежність такого персонажа, як Стефан Окржея, повішеного у 1905-му росіянами. Хлопець (всього-навсього) підірвав поліцейську дільницю. А 15 серпня 1906-го в підросійський Польщі відбулися події, що увійшли в історію під назвою «Кривава середа». Одночасний напад польських революціонерів на представників окупаційної адміністрації. Вбивали поліцейських, солдатів, чиновників. Загалом польські борці за незалежність на початку 1900-х ліквідували або поранили близько тисячі російських чиновників.
А, вишенька на торті. 26 вересня 1908 року бойовики Польської соціалістичної партії пограбували поїзд, який віз гроші. В ході пограбування було вбито одного з солдатів охорони. Серед грабіжників (вибачте – бойовиків!) було чотири майбутніх прем’єр-міністри Польщі — Юзеф Пілсудський, Александр Пристор, Валерій Славек і Томаш Арцішевський.
Польські друзі не бажають визнати Юзефа Пілсудського терористом? Чи хоча б не вважати національним героєм?
І, наостанок, щодо питання про власні символи і власних героїв.
Третій куплет польського гімну згадує полководця Стефана Чарнецького:
Jak Czarniecki do Poznania
Po szwedzkim zaborze,
Dla Ojczyzny ratowania
Wrócim się przez morze.
Стефан Чарнецький відомий українцям тим, що його підлеглі у 1653 році вирізали під час ярмарку мешканців і гостей села Погребище (жінок і дітей також). Власне, цей діяч і не приховував ненависті до українців, хвалячись, що вирізав сто тисяч українського люду (“…і на розплід не залишати русина”).
То, перш, ніж нашим сусідам вимагати перейменування українських вулиць, військових частин, закладів, може варто трохи «підрихтувати» власний гімн?
Чи це – «інше»?
Павло Аніськович
